Дойчляндія

Враховуючи численні запити щодо навчання в Німеччині, виникло бажання пописати трішки про всі ті ньюанси тут, щоб не повторювати одне й те ж саме 1000 разів. :)

У якості невеличкого вступу хотів би сказати,  що до недавнього часу я вважався студентом ФТІ, а потім склалося так, що доля закинула мене в самісінький центр Європи, в магістратуру технічного університету міста Аахена, від якого фактично «пішки» можна дійти до сусідніх Бельгії та Нідерландів. Обрана мною магістерська програма має назву Медіа інформатика і триває стільки ж, як і в старій альма-матері НТУУ «КПІ», 2 роки. На превелике щастя програма англомовна, хоч і університет є німецьким, адже моя німецька ще не здатна давати мені знання в вищій школі.

Проживши тут вже місяць, хотів би поділитися першими враженнями, які отримав. Живу в старій столиці колишньої ФРН – в Бонні. Гарненьке, чисте, затишне та тихе містечко на березі Рейну, хоча відносно старе, адже тут більше тисячі років тому назад бігали та їздили на колісницях хлопці з Римської імперії, які потім врешті втомились бігати та й заснували тут це гарне місто, залишивши після себе руїни захисних фортець і купу інших історичних пам’яток, які ще й зараз приваблюють око купи туристів з різних куточків світу. (Цікаво, а чи прийде хтось колись подивитись на те, що залишимо ми після себе через тисячу років, як зараз ми ходимо дивитися на залишки Римської імперії?) Місце має назву Drachenfels («Драконові гори»), з якого відкривається дивовижний вид на правий берег Рейну, на сам Бонн та на неймовірно гарну панораму сусіднього міста Кьольн, що за 20 км звідси. Тут довелось почути купу різних мов, що ще раз підкреслює популярність цього місця, зокрема зустрів двох жіночок років за 40 родом з Філіпін, але які вже тривалий час проживають в Німеччині, які спершу попросили мене сфотографувати їх, а потім зав’язали розмову, почавши з запитання «Are you American?» На що я відповів «Та ні, юкреніан я».  Після чого посипалась купа запитань типу «Чому Ви тут?», «А де вчитесь?», «А як Вам клімат?» і т.д., одним словом стандартний набір запитань для розмови іноземців, що зустрілись в іншій країні. Після чого одна з жіночок мене приємно здивувала, сказавши, що Україна – це, мабуть, цікаво, я б хотіла її відвідати, не хочу в Париж, Амстердам чи Лондон, хочу в східну Європу, це щось унікальне і не схоже ні на що. Але моє запитання «Вибачте, а що Ви знаєте про Україну?» вона інтелігентно проігнорувала. Панорама з Drachenfels:

Так от, повертаючись власне до Бонну, напрошується логічне запитання «Ти ж наче сказав, що університет твій Аахенський, тоді чому тебе власне понесло в Бонн?» Справа в тому, що моя магістерська програма дозволяє право вибору міста для навчання і цей список формують два міста, 70-кілометрову відстань між якими розділяють нескінченні німецькі поля та вітрові станції (їх тут, до речі, ДУЖЕ багато – кмітливі німчури), Аахен та Бонн. При цьому відповідно мататися з міста в місто особливо немає потреби, якщо ти обираєш Бонн, то всі пари маєш в Бонні, якщо Аахен – то все в Аахені, при цьому диплом отримуєш все одно Аахенський, адже викладачі всі звідти. Пари проходитимуть в новеньких, тихих та затишних аудиторіях приміщення B-IT (Bonn-Aachen International Center for Informational Technology, див. фото), з вікон яких видно Рейн. 

B-IT – це програма Аахена та Бонна, тобто фактично являєшся студентом двох ВНЗ, але диплом, як я вже зазначив, видається Аахенський (RWTH Aachen University – до речі, нещодавно був визнаний однією з кращих вищих технічних шкіл Німеччини). Чому Бонн? Більше й жвавіше місто, та й як рекомендує нам адміністрація університету, краще спочатку пожити в Бонні, адже деякі основні предмети можна взяти саме тут, до того ж лабораторні роботи у нас будуть проходити у відомому науково-дослідному інституті Fraunhofer FIT або Fraunhofer IAIS, що знаходяться зовсім неподалік.

Так як задавалось багато запитань щодо організації самої програми, то надам трішки сухої, але потрібної інформації. Медіа інформатика включається в факультет під назвою Mathematics, Computer Science and Natural Sciences. Предмети можна брати з 3-х областей:

•         Computer and Communication Technology
•         Multimedia Technology
•         Multimedia Use and Impact

+ 2 лабораторні роботи, кожна тривалістю в семестр з одним повним відведеним днем на тиждень, виконувати які можна вже у вищезгаданих Фраунгофер інститутах.

            Система  навчання - кредитно-модульна зі списком обов’язкових та опціональних предметів (щось на зразок «Вчу те, що цікаво. Вчу те, що хочу вчити»). Думаю, більш докладніше зможу розповісти про структуру навчання в наступних випусках газети, коли безпосередньо відчую всю цю штуку на собі.

            Не подумайте, що Медіа інформатика – це щось краще від інших, просто це моє і знаю про неї найбільше. Окрім неї існують ще й інші цікаві англомовні програми (не полінуюсь їх перерахувати): Applied Geophysics, Software Systems Engineering, Simulation Sciences, Biomedical Engineering, Metallurgical Engineering, Communications Engineering та Electrical Power Engineering. Щоб не перетворювати статтю на агітаційний центр, в отриманні детальнішої інформації щодо вищеперерахованих напрямків навчання вже допоможе гугл.

            Не рідко доводилось чути глобальне й резонне запитання «Як?», тому спробую прозоро описати цю бюрократичну процедуру.

            На відміну від довжелезних, виснажливих, інколи кількагодинних черг в жахливі дні літньої спеки під приймальними комісіями українських вишів, куди батьки з абітурієнтами їдуть з різних куточків України, щоб подати документи в бажаних ВНЗ, процедура подачі документів в Європі організована набагато простіше - через електронну пошту і яка, до речі, дуже гарно й злагоджено працює. На сайті відповідної спеціальності є стандартний список необхідних документів - зазвичай це атестат, диплом (Наш бакалаврський український диплом з перекладом тут котується без усіляких додаткових нотаріальних чи ще якихось там апостильних суперзавірень. До речі, також немає значення, коли ви надумали вступати, якщо надумали звичайно, після 4-го курсу, після 5-го, чи на наступний день після святкування 30-річчя. Вчитися ніколи не пізно. Головне мати диплом відповідного спрямування), кілька рекомендацій від професорів, мотиваційний лист, інколи вимагається тест GRE (але зазвичай він здається на вибір студента) і обов’язково мовний тест (можна здавати TOEFL або IELTS). Тобто фактично все, що треба зробити, це написати хороший твір англійською мовою під назвою «Чому я хочу їхати вчитись за кордон?» (зберігши його при цьому в файлі під назвою «Letter of Intent») і здати тест з англійської. (Якщо не спав і не прогулював пари англійської, то здати його не складно. На крайній випадок допоможуть спеціальні кількатижневі інтенсивні курси). Наче все. Після цього всі вищеперераховані документи відправляються спочатку електронною поштою і майже одразу копії звичайною поштою до вказаного на сайті дедлайну (зазвичай це початок весни). Це і все, як не дивно.

            Далі доводиться сидіти і чекати кілька тижнів на отримання е-мейлу з університету про зарахування (в гіршому випадку не зарахування) та паперового запрошення поштою. У випадку позитивної відповіді і завершення радісних стрибків по кімнаті, веселих дзвінків батьками, цілунків і обніманців з друзями та усіма оточуючими, і криків «Я вас всіх люблю», приходить час збирати торбу до посольства для отримання візи. Процедура отримання візи для студентів, що їдуть на навчання, має, мабуть, одну проблему – наявність довідки про фінансування. Фактично між Україною та Німеччиною  постає велика стіна під назвою «Купа грошей» (ну як і не дивно), або іншими словами 670 Євро на кожен місяць або майже 8000 Євро на рік. Без наявності відповідної суми плаче ваше навчання великими сльозами. Але щоб не лякати українського студента подібними захмарними сумами хочу додати, що ці 8000 євро на рік нікуди не йдуть, це ваші гроші, це НЕ плата за навчання, ви нікому їх НЕ віддаєте, посольство також у вас їх НЕ відбирає, вони залишаються у вашому користуванні. Потрібно просто надати банківську роздруківку про наявність відповідної суми. Німцям просто потрібно знати, що на протязі вашого  перебування в Німеччині ви не будете жебракувати та вмирати з голоду, а сума 670 Євро  – є достатньою для того, щоб комфортно жити місяць в Німеччині. Навчання ж в університеті є безкоштовним. Збрешу, якщо скажу, що студентів тут носять на руках, але розповідаю реальні факти, єдина річ, за яку треба платити щосеместру, це студентський пакет, який включає в себе  проїзний квиток на всі види транспорту на цілий семестр, по всій землі NRW (Nordrhein-Westfalen), окрім супер крутих швидкісних потягів ICE(Intercity-Express). Такий пакет коштує 220 Євро на семестр, але повірте, враховуючи нерезонно високі ціни на транспорт в Німеччині, це невелика сума. (Для прикладу, 20-хвилинна поїздка в один бік з Бонна в Кьольн на потязі коштує 7 з копіками Євро. А поїздка з Бонна в Аахен триває близько 1 години 40 хвилин, тому рахуйте самі, на скільки вигідною є дана пропозиція).

Тож, повертаючись до подолання фінансової проблеми,  є кілька шляхів вирішення: 1) фактична наявність такої суми на рахунку в банку; 2) отримання гранту або стипендії на навчання. Так як пункт №1 не викликає ніяких додаткових запитань, розповім більше про пункт №2. Існує купа організацій, які дають стипендії та гранти для навчання за кордоном, одна з них  - добре відома DAAD. Але є й стипендії, які надає  університет. Мені пощастило отримати стипендію від університету, яка призначена тільки для студентів з України та Росії. Хочу також підкреслити, що для того, щоб отримати стипендію на навчання, не треба здати останню сесію на середній бал не нижче 4.0, а необхідно лише за подібною процедурою до тієї, як подавались документи в університет, відправити необхідний пакет документів на відповідну е-мейл та поштову адресу. Все. А далі Вашу долю вже будуть вирішувати розумні дядьки та тітоньки і думати, давати Вам стипендію чи ні. Після цього пакуються клумаки до Німеччини.

            Також перед від’їздом ще однією важливою штукою, яку варто було б відмітити, є житло. Дах над головою (він же гуртожиток) надає організація під назвою StudentenWerk, для отримання якого потрібно відправити відповідну заявку на відповідну адресу, а потім сидіти й чекати, схрестивши пальці. Житло надають всім, комусь раніше, комусь пізніше, але всім. Мені пощастило і я потрапив в список тих «ранніх» щасливчиків і знав, що маю де жити за кілька тижнів до відльоту з неньки. Якщо порівнювати умови цих гуртожитків і гуртожитків КПІ, то… ні, краще не порівнювати. Маєш власну кімнату без сміття, немитого посуду, тарганів, мишей та іншої нечисті, маючи у спільному користуванні при цьому кухню, 2 души та 2 туалети ще з 5-ма студентами. (Після 4-річного життя в гуртожитку КПІ ці гуртожитки – 5-зіркові готелі) Мій гуртожиток виглядає ось так:

І так, я тут, але нагоди відчути смак німецьких пар мені ще не випало (хоча вже й дуже хочеться), так як навчання тут організовано трішки інакше і починається з жовтня і відповідно закінчується пізніше. Тоді питається «Чому ти тоді туди так рано поперся?» Справа в тому, що адміністрацію університету формують люди думаючі і вони зробили для нас студентів-інтернаціоналів безкоштовні річні курси німецької мови, типу з таким підтекстом, щоб могли тут жити, поживати та добра наживати, а головне в перспективі знайти роботу, адже знайти роботу без знання німецької – справа не проста, як і нелегальну роботу. Тому на весь вересень я погрузився в інтенсивне вивчення німецької мови з нуля. Пари проходять щодня, по дві пари на день. За місяць обіцяють завершити рівень А1, а до наступного літа – В1, на чому власне цей курс і закінчується, але хочу відмітити, що без досягнення цього рівня німецької, хоч все навчання та диплом пишеться англійською, магістерського папірця ніхто вам не дасть. Шкода, що не вдавалося вивчити цю мову раніше, давно хотів її вивчити, ще в шкільні, а потім і студентські роки, але завжди щось ставало на заваді, і як не сумно це звучить, та на заваді офіційно вивчити німецьку мені ставало не відсутність бажання та часу, а бюрократична машина. Тому щоб не їхати абсолютним нулем в чужу країну, мову якої я ніколи не вчив, довелось взятись за самоосвіту та кілька самовчителів, які взяв в подружки з ФММ Мушу сказати, що робив це я навіть зовсім не даремно, адже зараз на цих інтенсивних курсах набагато легше, аніж моїм колегам з інших країн. Особливо мені шкода індусів, хоч вони тут і в більшості (і як сказав один мій друг: «Цей факультет вже можна перейменовувати в Індуську медіа інформатику») Тому тобі є над чим подумати, український студенте.

На превеликий жаль або може й на щастя, англійська мова не має відмінків, для іменників існують тільки 2 типи артиклів і закінчення прикметників не змінюються в залежності від роду іменника, але, точно що на щастя, вся ця штука є в українській мові, за що я вдячний всім великим українцям, що провели її через складний шлях виживання і надали мені змогу бути її носієм, яка має в собі 7 відмінків і ще купу всілякої аналогічної всячини до тієї, яку має німецька. В групі є хлопець на ім’я Антон Петров (здавалось би москаль, та ні болгарин) з Софії, хороший хлопець, з ним легко знаходити спільну мову в прямому й переносному значенні цього слова. Тому, об’єднавши наші спільні зусилля та зусилля вчителя, намагались довести до одногрупників з підвищеним рівнем меланіну в шкірі, що таке Akkusativ (знахідний відмінок) і що з ним їдять. Що сказати, це було фан J А взагалі, як на мене, було б дуже кльово, якби студент КПІ (не тільки факультетів ФММ чи ФЛ, але й технічних факультетів, включаючи мій рідний ФТІ) мав змогу вивчати другу іноземну мову, хоча б з 2-го чи 3-го курсу, все ж таки КПІ – кращий технічний ВНЗ України, і якщо його випускник вільно володітиме 2-ма іноземними мовами (наприклад, англійською та німецькою), це буде ДУЖЕ хороший плюс в його CV та доробок до майбутньої кар’єри, а з ним і зростання цифри на особистому банківському рахунку.

Але на моє велике щастя та здивування, майже в кожній бюрократичній установі Бонну (я думаю, й не тільки Бонну; просто тут мені найбільше довелося мати справ з папірцями) є людина, яка володіє англійською мовою, яку я зажди зустрічав з посмішкою та сяйвом на обличчі, адже моєї кострубатої німецької ще не достатньо для того, щоб самотужки відкрити рахунок в банку чи оформити студентську страховку. Це приємно насправді. Європа… Лише для спілкування з людиною, яка, мабуть, знає лише два слова англійською «Room» і «Tomorrow», я намагався використовувати всі свої знання німецької (якою б кострубатою вона б не була), впереміш з мигами та звуками неандертальців, була завідуюча моїм гуртожитком. Але все приходить з часом. Практика, практика і ще раз практика. (До речі, незастрахованого студента не зарахують до університету, страхування не отримаєш без банківського рахунку, а банківський рахунок – без реєстрації в місцевому ШтадтХаусі. Є певні умовності, але вони гарно і злагоджено працюють, Німеччина все ж таки)

На завершення хотів би ще додати кілька речей.

Перша, можливо для декого вже й не зовсім нова, але для тих, хто не знає, розповім. За перші кілька днів мене встигло вразити те, як німці придумали переробляти пластикові пляшки, від яких зараз просто задихається Україна і не знає куди їх дівати. Що ж роблять німці? Справа в тому, коли ти йдеш в супермаркет і дивишся на ціну на воду в пластиковій пляшці, ти бачиш ціну лише за саму рідину, що знаходиться в ній, а коли приходиш на касу, то платиш на 15-25 центів більше – це і є ціна порожньої пляшки. Обдиралово? Та ні. Хитрі німці ще в магазині ніби пошепки тобі говорять «Хей, дядьку, не викидай цієї пляшки в парку, в сквері чи на поляні біля КПІ, це твої гроші». І справді потім ти можеш здати порожню пляшку з непошкодженим штрих-кодом в спеціальний автомат в супермаркеті і отримати назад свої 15-25 центів, тим самим пустити пластик на повторну переробку і захистити оточуюче середовище від засмічення пластиком. Розумно, хай йому грець!  До речі, вода, що біжить з крану, чиста і абсолютно придатна для пиття; вона не тхне хлором, не є брудною і не потребує додаткових фільтрів для того, щоб її очищати.

І друга річ. Євро-2012 таки дало трішки знати світові про таку країну як Україну. Коли індуси запитували мене звідки я, а я відповідав «З України», вони посміхались і говорили «Ohhh… Ukraine… Euro-2012». Це було на мить приємно, що все, що відбувалось цього літа, залишило якийсь слід в пам’яті людей далеких і близьких країн.

Що ж до зустрічі… при нагоді буду писати те, що тут зі мною відбувається і з чим мене «їдять».