Магістратура по-німецьки

Прийшов час більше потеревенити на тему самого навчання в магістратурі RWTH Aachen: як тут по-німецькі студенти варяться в болонській системі та думають в рамках кредитів, мають власну свободу вибору та вчать те, що хочуть, а не те, що їм на голови сипле вельмишановне міністерство... хоча кожна свобода звичайно ж має свої певні обмеження...

Насправді кредитно-модульна система навчання в Україні - це звичайнісінька гра з бубном з дуже глухим західним відлунням. Достеменно не знаю причин того "чув дзвін, та не знаю, де він" українського відношення, але як все це виглядає та працює в Німеччині я спробую описати тут...

Для того, щоб почепити на груди орден магістра, треба зібрати мінімум 120 кредитів  різними здобувальницькими способами - успішне складання іспиту, захист лабораторної, семінару та власне написання магістерської. Як я вже згадував в попередніх статтях, кожен студент Медіа інформатики має в своєму розпорядку 3 основні напрямки навчання (тут з'являються на світ перші обмеження) і з кожного напрямку потрібно набрати  - мінімум 20, 20 та 10 кредитів відповідно. Окрім цього є 4 обов'язкові предмети, які необхідно здати, хочеш ти того, подобається то тобі чи ні. Спершу це може нагадати свого роду освіжаючий ковток української освіти, коли студенти тупо з дня в день щось вчать, вміло сідницями труть штани на лекціях, не маючи при цьому жодного поняття про те, навіщо їм те все і куди вони його прикладатимуть в майбутньому, але ні, тут не все так сумно. Ці 4 предмети є доволі цікавими й фундаментальними, з різних напрямків, які студент може потім в майбутньому поглибити більш фундамнтально. Окрім цього обов'язковою ще є німецька, 2 лаби (кожна в семестровий термін), 1 семінар та Technical Writing (де власне вчать тому, як правильно писати дипломну, а не з 20-річною пошматовано-запиленою методичкою та гуглом в зубах). Наче і все. Інші кредити студент набирає так, як його душа бажає. Звісно свобода фактично не є абсолютною, адже є якісь обмеження, але все ж краще аніж повна її відсутність. Мабуть, щось на зразок винятків з правил...

Як же бути з розкладом та вибором майбутніх предметів? На початку кожного семестру студент йде на університетський сайт та переглядає списки  можливих предметів. Там же читає всі подробиці - скільки кредитів, хто викладач, в які дні та години предмет, короткий опис предмета, літературу і т.д. Таким чином кожен має можливість власноруч змайструвати собі академічне життя на наступний семестр. Після того, як план побудований, студент заходить в CAMPUS-систему та додає ці предмети до списку бажаних. (CAMPUS-система - це щось на зразок університетського сайту, де кожен студент має право залогінитись під своїм паролем та отримати доступ до своїх персональних даних). Цей попередній вибір предметів ще ні до чого не зобов'язує, це радше для орієнтації викладачів, щоб знати скільки студентів ходитиме до них на пару. Окрім CAMPUS-системи, існує ще й так звана L2P система, куди летить список обраних предметів після того, як вони були вибрані в CAMPUS-системі. L2P - не являє собою чогось супер страшного чи надзвичайного, це щось типу онлайн-порталу, куди викладачі викладають лекції своїм студентам, тим самим руйнуючи довжелезні студентські черги до професора з побрязкуванням флешок в руках, та зі словами "А скиньте, будь ласка, мені лекцію". Вся ця возня, трата часу, віруснячо-флешницьке розможення та прохання одногрупників скинути лекцію автоматично зникають. Також на тому ж онлайн порталі кожен студент має право задати запитання викладачу, якщо такі виникли під час перегляду слайдів лекцій, або вступити в обговорення з іншими студентами, порадити або отримати допомогу. На той же портал необхідно заливати розв'язки завдань з деяких предметів (про це більше далі).

          Отже, почався семестр, студент склав собі список бажаних предметів й починає відвідувати відповідно лекції. Потім рано чи пізно він усвідомлює, що лекція занудно-нецікава, а пара не проходить без участі Морфея та його царства, і каже: "Ні, дякую, самі слухайте своє сонне щебетання й рухтіть в цьому занудстві" й залишає аудиторію. Після цього він може викинути той предмет зі списку в L2P системі, або ж залишити, й надалі скачувати звідти лекції та вчитися власними силами. Адже тут тебе ніхто не клює "Н"-ками й придуркуватими неатестаціями за невідвідування якихось там занудто-часо-плюндрувальницьких лекцій. Навчання - це в першу чергу самонавчання. Хороший викадач лише відкриває двері, а далі вже одягаєш шузи та крокуєш сам. 

Далі ходиш (або не ходиш) собі на пари протягом семестру і стаєш з кожним днем все розумнішим і розумнішим :) Потім під кінець семестру приходить пора реєструватись до іспиту - типу походили, шановні, до мене на пару, тепер будь добрі, складіть іспит... ну або не складіть :) І вже якщо студент зареєструвався на іспит, лише після цього на нього накладається маленька відповідальність - він має на нього з'явитись. Складання чи не складання іспиту детермінує відповіно отримання або не отримання кредитів. Окрім кредитів, ще ставиться оцінка від 1.0 до 6.0, де 1.0 - є найвищою, а градація є такою - 1.0, 1.3, 1.7, 2.0, 2.3, 2.7 і т.д. Щоб скласти іспит потрібно набрати мінімум 50% балів на іспиті (тобто отримати 4.0 або вище). Іспити всі , до речі, письмові, усні бувають за рідкісними виключеннями. Насправді, якщо задуматись, то всю цю шиворів-навиворітну німецьку систему оцінювання, можна викрутити на нашу 12-бальну шкільну шкалу й зробити переприсвоєння 12 - 1.0, 11 - 1.3, 10 - 1.7,... 3 - 4.0. Як на мене, так легше збагнути, добре ти написав іспит чи ні та й батькам це пояснити теж легше.

Стандартна тривалість кожного іспиту визначається тривалістю футбольного матчу без додаткового часу - 90 хвилин. Під час іспиту усвідомлюєш, що футбольна біганина з м'ячем триває не так вже й довго, адже час летить непомітно швидко. Повинен думати швидко, витягувати відповідне знання зі звивин в темпі престіссімо й так само ж писати, адже зазвичай розрахунок іде такий - 90 хвилин на 90 балів. Тобто середня швидкість написання студентом іспита 1 бал/хв з розрахунком на те, що якщо знаєш - встигнеш, не знаєш - твої проблеми.

Також студент може проходити весь семестр на предмет, а потім сказати "Тут звичайно з вами всіма дуже весело й цікаво, але іспит я скаладати не буду і не хочу". Не реєструється на іспит і не складає його, ну й не отримує кредити відповідно. Або можливий варіант тупо не ходити на предмет протягом семестру, наприклад, працювати й заробляти гроші, а вчитись при цьому по лекціях та літературі з L2P, коли зручно та маєш час, а потім просто зареєструватись на іспит, прийти, скласти його, отримати свої кредити й радіти. Ходиш на лекції чи не ходиш - всім насправді до п'ятої точки. Ніяка тьотя з деканату не прийде перераховувати по головах своїх курчат. Такий собі розрахунок на самосвідомість молодих людей.

Хоча тут треба бути також обережним, адже на деякі предмети треба робити завдання, отримувати за них бали, а з ними й допуск. В мене цьому семестрі був один такий предмет, на який треба було робити лаби з тижневим дедлайном (якщо пара, умовно кажучи, в понеділок, то до пари в наступний понеділок цю лабу треба зробити й загрузити на L2P систему). Не зробив, не встиг, загрузив пізніше необхідного строку - нікого те вже не обходить, бали не отримуєш. Допуск до іспиту вартує половину можливих балів від всіх, що можна було заробити протягом семестру. Не набрав - на іспиті тобі ніхто не радий :) Тобто валити всі лаби величезним кагалом в кінці семестру викладачу, в якого вже там і так роздуваються мізки (при чому не від накопичення знань), не проходить. Маєш строк - повинен вкластись. До того ж всі завдання з усіх предметів групові - робити доводиться важчі, серйозніші, але й цікавіші речі, тому й разом. Одним словом, такий собі стимул до роботи в групах протягом всього семестру. Хоча це вже особливості предмету та викладача, на переважній більшості такого не спостерігається, адже батогом студента в університет ніхто не заганяє.

Ще одним винятком був предмет з Midterm exam (іспитом в середині семестру), тобто вся вивчена протягом семестру інформація не виноситься на останній кінцевий іспит, а розбивається на дві частини і студентські голови в результаті хоч трішки розвантажуються. Потім в кінці ці 2 іспити, лаби та проекти, що виконувались протягом семестру, усереднюються та виходить фінанльний бал за предмет, при цьому за кожен пункт треба отримати не менше 4.0 (50%), тобто скласти.

          Власне викладання... Спосіб викладання методом презентацій, мультимедійних дошок не є сьогодні чимось новим. Бідні викладачі тут не ходять білими та заКРЕЙДженими від довгої писанини протягом лекції. Але що було для мене дещо новим - це написання лекцій на прозорій плівці, сидячи за партою з проектором, сама плівка при цьому лежить на проекторі й проектується на екран для загалу. Можна запротестувати й заперечити, що типу втрачається контакт зі студентами, але зовсім ні. Викладач при цьому робить менше помилок при викладках, може в будь-який момент повернутися до написаного ним раніше, замінивши плівку на проекторі, а не казати "Пам'ятаєте, ми там 8 дошок тому почали розв'язувати таку-то проблему" чи просто скаржитись на малі розміри дошки. І що також кльово, після лекції ці плівки з лекційною писаниною скануються та викладаються одним файлом на онлайн портал, тобто якщо не встигли на лекції, є можливість почитати матеріал вдома.

Повертаючись ще раз до іспитів. Сама процедура виглядає так. Перед початком написання всіх розсаджують якнайдалі один від одного та перевіряють відповідність студента та його імені в списку зареєстрованих на іспит, тобто потрібно показати якийсь документ з фоткою та ім'ям, зазвичай це просто студентський. Після 90-хвилинних трудів залишаєте аудиторію й чекаєте на результати протягом наступних 2-3 тижнів. Так, трішки довго, але й студентів купа, а перевірити треба акуратно й чітко (хоча термін перевірки також варіює й все залежить від зайнятості викладача та кількості PhD-студентів-асистентів). Потім результати з'являються на онлайн-порталі, на старій-добрій L2P-системі, при цьому конфіденційність результатів гарантується матрикуляційним номером кожного студента (ідентифікаційний номер студента, який йому присвоюється при отриманні студентського). Тобто Іван Іванов не знає результат Петра Петрова, якщо останній сам його не оголосить, або якщо Петров сам не знає матрикуляційний номер того ж Іванова. Зазвичай студенти сміливо обмінюються своїми здобутками, в незалежності від того, погані вони чи хороші, але все ж таки ось таке право на конфіденційність існує.

Далі викладач оголошує день, коли студент може переглянути свою перевірену роботу, подивитися на власні помилки, задати запитання викладачу, поскаржитись на бухгалтерію з балами або внести якісь інші протести несправедливості. Все це протестування студент робить в письмовій формі (хоча може й усно задати запитання, не відходячи від каси). Після цього викладач переглядає цей своєрідних список скарг та побажань, переглядає ще раз роботи і є ймовірність, що ваш результат покращиться, якщо письмовий аргумент вагомий і правда на стороні студента, в гіршому випадку - оцінка студента залишається незмінною. Такий собі своєрідний прояв демократичності щодо студентів та обговорення щодо допуску помилки викладачем під час перевірки.

Настав час тягнути руку догори із запитанням "А як же наші кохані перездачі?" Нікуди вони не ділись,  перездачі тут теж існують, але спроб здати іспит не 3, а 2. Одна - в день іспиту, інша - вже власне перездача. При цьому у разі нездачі на при другій спробі військову форму та кирзаки ніхто на себе не натягує, студент просто не набрав кредити і спокійно вчиться собі далі. Деякі предмети можна скласти через рік, але вже немає необхіності ходити ще раз на лекційний курс та робити домашні завдання, треба просто прийти ще раз на іспит наступного року вже краще підготовленим і скласти вже його нарешті :)

Щоправда великим мінусом є те, що дата іспитів визначається останньою лекцією в семестрі. Тобто якщо маєш пари у вівторок, середу та четвер і відповідно різні предмети в ці дні, то й іспити складатимеш щодня, що доволі накладно, адже писати іспит із закипаючим мозком річ не з самих приємних. Інший момент - якщо на першій спробі студент іспит складає, навіть на мінімальний бал, то права покращити в нього вже немає. Право на перездачу є у студента, що іспит не склав з першого разу або на нього не прийшов. Тому бажаючі отримати кращі бали й розтягнути підготовку, а разом з тим і сесію ще приблизно на місяць, ідуть одразу на перездачу, маючи при цьому більше часу на підготовку та уникаючи суперможливості писати іспити щодня, або по кілька на день.

Ось приблизно так виглядає магістратурне життя в Німеччині, сподіваюсь нічого не забув описати, але якщо й забув, то детальніше напишу в наступних статтях...:)