Хотів би поділитися власним досвідом про те,
як в Німеччині шукається житло, які існують відмінності між гуртожитками
недалеких міст та ідеї, які може колись в майбутньому отримають життя в
Україні.
Отож, закінчивши половину своєї магістратури в Бонні, я вирішив переїхати до Аахену – містечка дуже спорідненого до Бонну за розмірами, населенням та красою, і де власне знаходиться мій університет, що, сподіваюсь, в майбутньому видасть мені папірець із заголовком «Диплом».
Рішення прийняте, але не завжди все так легко, як намальовано на плані. З житлом в Аахені, мабуть, так само складно, як скласти з першого разу іспит у Дороговцева А.А.; без довгих та наполегливих пошуків та підготовки тут не обійтись. Проблема полягає ж в тому, що студентів тут багатсько (>30 тис.), а дахи над маківками отримують не всі, бо стільки гуртожицьких дахів, скільки студентів, тут ще не побудували. Хоч і реалізатори архітектурних задумів та державних проектів працюють, не покладаючи рук, але факт залишається фактом – житла немає на всіх.
Розпочав я стандартно з різних веб-сайтів, типу http://www.wg-gesucht.de, фейбусківських груп, форумів, друзів та друзів друзів. Час від часу я отримував емейли-відповіді з можливістю подивитися якусь придатну для життя кімнату, але все безрезультатно. До речі, цікавий факт, який відрізняє Німеччину від України в житлопошуковій діяльності – це те, що тут обирають людину, що шукає житло, а не вона, і не тому, що в даній ситуації попит на житло справді більший, а тому що так все працює впинципі, навіть якщо ви хочете орендувати приміщення, наприклад, для власного бізнесу. Поняття не маю, за якими критеріями німці обирають собі сусіда чи здають кімнату, але мені чомусь їхні критеріальні нетрі подолати не вдалося. Танцювати лезґінку, чєчьотку чи прийняти участь у змаганнях зі швидкісного миття посуду вони не просили, тому критерії для мене й досі залишилися таємницею...
Але потім поміж тих сірих хмар невдач, поразок та думок про те, яку частину вокзалу краще обрати для подальших ночівель, з’явилось повідомлення від хлопця, який шукав людину для Untermiete. Кілька слів про цю розумну річ, яка в Україні ще не існує, про Untermiete: багато студентів інколи хочуть поїхати попрацювати на деякий час, або повинні зробити практику для університету, або просто поїздити по світу, взяшви академічну відпустку, але при цьому не бажають втратати кімнату, де вони живуть. Тому дуже часто студенти шукають людей, які б могли пожити в їх кімнаті, поплатити їм за неї стільки ж, скільки платять вони самі, а по закінченню своїх контрактів чи подорожей повернутися до попереднього життя. Все це робиться з офіційними папірцями й серйозними дядьками з краватками, які ставлять на них свої автографи, тому питання нелегалів не підіймається. Окрім того, що ця ідея дієва, вигідна й розумна, то вона ще й рятує життя людям по обидві сторони контракту; і ще, я впевнений, врятує багатьом.
Тож повертаючись до моєї надії – хлопця, що все ж відгукнувся на мої запити. Він виявився не просто з України, але ще й... так, КПІ-шником! Я всього міг очікувати, але щоб КПІ-шник допоміг КПІ-шнику з житлом за 2000 км від КПІ, то неймовірно круто! Тому мої найщиріші побажання, подяка й поклони бувшому студенту ФЕЛа від бувшого ФТІ-шника, які зараз вчаться в RWTH Aachen.
Зрештою почав я жити в Аахені, але під час адаптації та вирішення бюрократичних формальностей у місті почали резонувати штуки, з якими нещодавно стикався, але забув приділити їм увагу минулого року в Бонні. Я хотів би розповісти про декілька ідей, які можливо з часом знайдуть місце й в гуртожитках України та полегшать студентам життя.
Перша річ, без якої своє життя не може уявити не тільки жоден студент, але вже й маленька дівчинка-школярка, яка ледь навчилась говорити, а вже має телефон завбільшки з себе, це інтернет. В гуртожитку в Бонні після під’єднання мережевого кабеля до комп’ютера користувач автоматично отримує доступ до мережі, а далі відповідно до інструкцій, наданих на папірці при отриманні ключів від кімнати, скачує пакет з автоматичними налаштуваннями до інтернету, далі сам себе реєструє і користується. Зручно, швидко й надійно, при цьому гроші за інтернет вже включаються в плату за житло, що знижує грошові операції біля автоматів поповнення. У порівнянні з аахенським гуртожитком, адміністратори мережі займаються підключенням нових людей лише 2 рази на тиждень протягом однієї години! Тут мені одразу чомусь згадався солом’янський військомат, який працює двічі на тиждень по 4 години на день і має у своєму розпорядженні близько 100500 студентів з різних університетів...Тому якщо не пощастило, то сидиш кілька днів без інтернету й чекаєш тієї світлої години.
Друга річ, яка є важливою в житті кожної людини, це прання. Боннський гуртожиток, для прикладу, обладнаний спеціальними автоматами для оплати, де приймались картки від StudentenWerk (організація, яка дбає про життя студентів). З її допомогою можна також забити собі шлунок в студентських їдальнях та оплатити за прання. Існують також спеціальні автомати поповнення від того ж StudentenWerk, де можна покласти гроші цю картку та прати і їсти досхочу. Але так як студентів купа, а всі хочуть, щоб їх одяг був білосніжно білим та мав аромати альпійських трав, то дуже часто доводиться чекати на те, поки звільняться трудівниці – пральні машини. В аахенському ж гуртожитку існує онлайн система резервації прання. Кожен може зайти в систему, яка доступна по мережі гуртожитку, подивитися на стан резервування й забронювати собі прання на вільний, або зручний для себе час. На кожному поверсі існує людина, якій платяться гроші, а вона переводить вам їх в одиниці «прання + сушка» на онлайн рахунок. Так, існує прив’язка до людей, які переводять на рахунок гроші, але кожен має свій зарезервований час й ні з ким не свариться, не товче пик, не поглядає косо чи демонстративно кривиться.
Не знаю, на скільки реально й можливо зараз реалізувати хоча б ці ідеї в українських гуртожитках, але це було б дуже кльово.
Цікаву особливість мають гуртожитки з ліфтами. Кожен новий учасник поїздки повинен при вході обов'язково привітатись й відповідно попрощатися при виході, інакше вас будуть вважати невихованим відлюдником із задертим носом. Але цікавіша штука - це кухня. Вона спільна, починаючи від тарілочок та вилочок й закінчуючи сміттєвими пакетами, за винятком їжі звичайно. Якщо ви за сьогодні вже зустрічали якусь людину на кухні 801 раз, то відповідно повинно було прозвучати 801 раз слово «Хай» і якщо доля прийняла таке рішення, щоб ви зустрілись і в 802-ий раз, то 802-го «Хай»-у вам теж не уникнути. Не знаю, чи іноземці дійсно забувають, що вже вітались чи їм просто від того кайфово, але інколи дійсно бувають дні чистих «Хай»-кових розмов. Дуже часто «Хай»-кове спілкування з сусідами ще супроводжується запитаннями «Wie geht’s?» («Як справи?») та посмішкою від вуха до вуха, при чому в 90% випадків вашим сусідам глибоко всеодно на те, як у вас справи, й посмішка на шкалі щирості показує числа близькі до нуля. Скоріше це проста формальніть або звичка, вони просто ляпнули, типу проявивши ввічливість, а самі вже й забули про те. Тому коли вони отримують відповідь на поставлене запитання, то зазвичай дивляться на тебе, як на прибульця, з виразом на обличчі «Ге?»
Але кухня (з усіма сковорідками, кастрюлями та всім чим потрібно), туалет та душ залишаються у спільному користуванні. На щастя, студенти їх не повинні прибирати, адже для цього існують спеціальні працівники, які час від часу все миють. Хоча на совісті студентів все ж продовжує лежати немитий посуд та сміття. Щодо першого пункту все зрозуміло, адже посуд спільний і якщо не помиєш його вчасто, то матимеш тертя з сусідами, що взагалі нікому не потрібно. Щодо сміття існує чергування і всі типи пакетів (скло, папір, пляшки, компост та решта) повинні регулярно виноситися протягом тижня в контейнери на вулиці.
«Мій дім – моя фортеця», в гуртожитку ж дім – це ваша кімната. Це особистий простір, на який ніхто не має права сіпатися без вашого відома й дозволу, поки ви тут офіційно живете. Кімнати ж німецьких гуртожитків бувають дуже різні. Починаючи від мінімальної наявності вмивальника, дзеркала, шафи, ліжка, столу та книжкової полиці, та закінчуючи особистою, зведеною з кімнатою, повноцінною ванною кімнатою та маленькою кухнею з холодильником та плитою на 2 комфорки. Але навіть у випадках з мінімальним набором меблів в кімнаті, її площа +- дорівнює площі кімнати українського гуртожитку, де щоправда в Україні живе 4 українця, або 2 азіата. Мені за весь час життя в українсьому гуртожитку була цікава математика: 1 азіат = 2 українця. Можна здатися, що у всьому винні гуманні-проазіатські погляди українських гуртожиткоупорядників, які тримають іноземців вище за українців, але шкода, що все там вирішують гроші.
Тож щодо чистоти та фортець. Ваша кімната на вашій відповідальності і чистота в ній теж залежить лише виключно від вас. Можна щодня влаштовувати паті з тарганами чи робити склад скляних пляшок. Це особиста справа кожного і до вас ніхто щотижня не буде приходити з папірцем й вимагати помити кімнату чи блок, інакше ви отримаєте якусь там погану оцінку в якийсь там псевдожурнал. Ніколи не розумів, навіщо те потрібно в українських гуртожитках. В мене це чомусь резонує з ідеєю відмічання студентів, які не прийшли на пару. Думаєте він не знає, що в нього зараз пара чи що в кімнаті залишилась гора невипраних шкарпеток? Студент – це не дошкільник, якого потрібно виховувати чи тиснути на нього, бо як показує життя й навчання в ЄС, без тієї всієї марудної справи з контролем, до якого всі вже звикли, можна легко обійтись. Єдина річ, яку вимагають тут, це щоб кімната була в такому ж стані, в якому вона потрапила до вас, інакше страждає ваш Kaution. Kaution – це простими словами задаток за кімнату й становить він зазвичай 2-3 місячні плати за кімнату, які потрібно заплатити орендарю перед заїздом. У випадку, якщо відбулася певна деформація кімнати й на разі можна спілкуватися із сусідом через дірку в стінці чи від коридору вас відділяє тепер лише простирадло замість дверей, то Kaution можуть повернути лише частково або не повернути зовсім.
Гроші завжди були хорошим стимулятором для людей, особливо якщо вони їхні й чесно зароблені, а зараз не гріють кишеню. Тому зазвичай студенти намагаються навести максимальну красу перед тим, як виїжджати з кімнати, що автоматично відкидає потребу в контролі з перевірками. Я би радив тим студентам вчитися й не витрачати час на совкові приколи. З цієї ж опери відпрацювання практики в українсьокому гуртожитку, коли необхідно прополоти квіти чи винести шафу на 100500 поверх, при чому кожен повинен зробити якусь таку хорошу справу за кожен місяць свого життя в гуртожитку. Така собі совковість, яка вже 22 роки тягнеться через незалежну Україну, зі своїми типу добровільними роботами. Але якщо ви їх не зробите, матимете проблеми...і так-так, звісно ж питання в грошах, яких немає (бо всі пішли на Межигір’я :) ), а студенти – це дешева робоча сила.
Повертаючи назад вектор розповіді у напрямку житла в Німеччині. Ще існують важливі терміни, які виникають у разі пошуку житла, на які особливо я би радив звертати увагу пошукачів. Kaltmiete - плата лише за голу житлову площу та стіни. Nebenkosten – додаткова плата за опалення, воду, електроенергію і т.д. Та Warmmiete = Kaltmiete + Nebenkosten, тобто в ціну за житло вже врахована житлова площа + всі послуги. Але ще зазвичай часто в Warmmiete не входить плата за телефон та кабельне телебачення, яке впринципі студенту ні до жондого місця не підходить і його можна просто відключити. Тому якщо бачите низьку ціну в кльовому районі міста, перевірте чи то часом не Kaltmiete.
Приблизно десь такий вигляд має німецьке гуртожицтво у порівнянні Бонн-Аахен та Німеччина-Україна. Звичайно тут не всі відповіді на всі запитання життя, а лише суб'єктивне бачення однієї людини. Не більше і не менше. Сподіваюсь хтось з вищенаписаного знайде для себе щось нове та цікаве.
P.S.
Ще одне питання, з яким я нещодавно стикнувся, яке вже не має відношення до гуртожитків, але можливо воно буде теж комусь корисним в майбутньому, це питання наявності лише області народження в закордоному паспорті українців, а не міста. Німцям, та й зрештою у всьому ЄС, насправді всеодно, в якій області ви народились, адже вони скрізь запитують місто й щоразу доводиться пояснювати, що то є область, а в ній є ось таке місто і там я вперше вдихнув повітря, коли отримав життя. Чому б паспортним столам не змінити область на місто й не полегшити життя, зекономивши українцям час? Але відповідь, мабуть, все ж криється в лінивості підході, адже областей всього 25, до того ж існують міста, які мають однакову назву і чиновники, мабуть, бояться, щоб, не дай Бог, Миколаїв не пішов на Миколаїв, а Первомайськ на Первомайськ.
Отож, закінчивши половину своєї магістратури в Бонні, я вирішив переїхати до Аахену – містечка дуже спорідненого до Бонну за розмірами, населенням та красою, і де власне знаходиться мій університет, що, сподіваюсь, в майбутньому видасть мені папірець із заголовком «Диплом».
Рішення прийняте, але не завжди все так легко, як намальовано на плані. З житлом в Аахені, мабуть, так само складно, як скласти з першого разу іспит у Дороговцева А.А.; без довгих та наполегливих пошуків та підготовки тут не обійтись. Проблема полягає ж в тому, що студентів тут багатсько (>30 тис.), а дахи над маківками отримують не всі, бо стільки гуртожицьких дахів, скільки студентів, тут ще не побудували. Хоч і реалізатори архітектурних задумів та державних проектів працюють, не покладаючи рук, але факт залишається фактом – житла немає на всіх.
Розпочав я стандартно з різних веб-сайтів, типу http://www.wg-gesucht.de, фейбусківських груп, форумів, друзів та друзів друзів. Час від часу я отримував емейли-відповіді з можливістю подивитися якусь придатну для життя кімнату, але все безрезультатно. До речі, цікавий факт, який відрізняє Німеччину від України в житлопошуковій діяльності – це те, що тут обирають людину, що шукає житло, а не вона, і не тому, що в даній ситуації попит на житло справді більший, а тому що так все працює впинципі, навіть якщо ви хочете орендувати приміщення, наприклад, для власного бізнесу. Поняття не маю, за якими критеріями німці обирають собі сусіда чи здають кімнату, але мені чомусь їхні критеріальні нетрі подолати не вдалося. Танцювати лезґінку, чєчьотку чи прийняти участь у змаганнях зі швидкісного миття посуду вони не просили, тому критерії для мене й досі залишилися таємницею...
Але потім поміж тих сірих хмар невдач, поразок та думок про те, яку частину вокзалу краще обрати для подальших ночівель, з’явилось повідомлення від хлопця, який шукав людину для Untermiete. Кілька слів про цю розумну річ, яка в Україні ще не існує, про Untermiete: багато студентів інколи хочуть поїхати попрацювати на деякий час, або повинні зробити практику для університету, або просто поїздити по світу, взяшви академічну відпустку, але при цьому не бажають втратати кімнату, де вони живуть. Тому дуже часто студенти шукають людей, які б могли пожити в їх кімнаті, поплатити їм за неї стільки ж, скільки платять вони самі, а по закінченню своїх контрактів чи подорожей повернутися до попереднього життя. Все це робиться з офіційними папірцями й серйозними дядьками з краватками, які ставлять на них свої автографи, тому питання нелегалів не підіймається. Окрім того, що ця ідея дієва, вигідна й розумна, то вона ще й рятує життя людям по обидві сторони контракту; і ще, я впевнений, врятує багатьом.
Тож повертаючись до моєї надії – хлопця, що все ж відгукнувся на мої запити. Він виявився не просто з України, але ще й... так, КПІ-шником! Я всього міг очікувати, але щоб КПІ-шник допоміг КПІ-шнику з житлом за 2000 км від КПІ, то неймовірно круто! Тому мої найщиріші побажання, подяка й поклони бувшому студенту ФЕЛа від бувшого ФТІ-шника, які зараз вчаться в RWTH Aachen.
Зрештою почав я жити в Аахені, але під час адаптації та вирішення бюрократичних формальностей у місті почали резонувати штуки, з якими нещодавно стикався, але забув приділити їм увагу минулого року в Бонні. Я хотів би розповісти про декілька ідей, які можливо з часом знайдуть місце й в гуртожитках України та полегшать студентам життя.
 |
| Приклад гуртожитку в Аахені |
 |
| Приклад гуртожитку в Бонні |
Перша річ, без якої своє життя не може уявити не тільки жоден студент, але вже й маленька дівчинка-школярка, яка ледь навчилась говорити, а вже має телефон завбільшки з себе, це інтернет. В гуртожитку в Бонні після під’єднання мережевого кабеля до комп’ютера користувач автоматично отримує доступ до мережі, а далі відповідно до інструкцій, наданих на папірці при отриманні ключів від кімнати, скачує пакет з автоматичними налаштуваннями до інтернету, далі сам себе реєструє і користується. Зручно, швидко й надійно, при цьому гроші за інтернет вже включаються в плату за житло, що знижує грошові операції біля автоматів поповнення. У порівнянні з аахенським гуртожитком, адміністратори мережі займаються підключенням нових людей лише 2 рази на тиждень протягом однієї години! Тут мені одразу чомусь згадався солом’янський військомат, який працює двічі на тиждень по 4 години на день і має у своєму розпорядженні близько 100500 студентів з різних університетів...Тому якщо не пощастило, то сидиш кілька днів без інтернету й чекаєш тієї світлої години.
Друга річ, яка є важливою в житті кожної людини, це прання. Боннський гуртожиток, для прикладу, обладнаний спеціальними автоматами для оплати, де приймались картки від StudentenWerk (організація, яка дбає про життя студентів). З її допомогою можна також забити собі шлунок в студентських їдальнях та оплатити за прання. Існують також спеціальні автомати поповнення від того ж StudentenWerk, де можна покласти гроші цю картку та прати і їсти досхочу. Але так як студентів купа, а всі хочуть, щоб їх одяг був білосніжно білим та мав аромати альпійських трав, то дуже часто доводиться чекати на те, поки звільняться трудівниці – пральні машини. В аахенському ж гуртожитку існує онлайн система резервації прання. Кожен може зайти в систему, яка доступна по мережі гуртожитку, подивитися на стан резервування й забронювати собі прання на вільний, або зручний для себе час. На кожному поверсі існує людина, якій платяться гроші, а вона переводить вам їх в одиниці «прання + сушка» на онлайн рахунок. Так, існує прив’язка до людей, які переводять на рахунок гроші, але кожен має свій зарезервований час й ні з ким не свариться, не товче пик, не поглядає косо чи демонстративно кривиться.
Не знаю, на скільки реально й можливо зараз реалізувати хоча б ці ідеї в українських гуртожитках, але це було б дуже кльово.
Цікаву особливість мають гуртожитки з ліфтами. Кожен новий учасник поїздки повинен при вході обов'язково привітатись й відповідно попрощатися при виході, інакше вас будуть вважати невихованим відлюдником із задертим носом. Але цікавіша штука - це кухня. Вона спільна, починаючи від тарілочок та вилочок й закінчуючи сміттєвими пакетами, за винятком їжі звичайно. Якщо ви за сьогодні вже зустрічали якусь людину на кухні 801 раз, то відповідно повинно було прозвучати 801 раз слово «Хай» і якщо доля прийняла таке рішення, щоб ви зустрілись і в 802-ий раз, то 802-го «Хай»-у вам теж не уникнути. Не знаю, чи іноземці дійсно забувають, що вже вітались чи їм просто від того кайфово, але інколи дійсно бувають дні чистих «Хай»-кових розмов. Дуже часто «Хай»-кове спілкування з сусідами ще супроводжується запитаннями «Wie geht’s?» («Як справи?») та посмішкою від вуха до вуха, при чому в 90% випадків вашим сусідам глибоко всеодно на те, як у вас справи, й посмішка на шкалі щирості показує числа близькі до нуля. Скоріше це проста формальніть або звичка, вони просто ляпнули, типу проявивши ввічливість, а самі вже й забули про те. Тому коли вони отримують відповідь на поставлене запитання, то зазвичай дивляться на тебе, як на прибульця, з виразом на обличчі «Ге?»
 |
| Ліфтові вітання |
Але кухня (з усіма сковорідками, кастрюлями та всім чим потрібно), туалет та душ залишаються у спільному користуванні. На щастя, студенти їх не повинні прибирати, адже для цього існують спеціальні працівники, які час від часу все миють. Хоча на совісті студентів все ж продовжує лежати немитий посуд та сміття. Щодо першого пункту все зрозуміло, адже посуд спільний і якщо не помиєш його вчасто, то матимеш тертя з сусідами, що взагалі нікому не потрібно. Щодо сміття існує чергування і всі типи пакетів (скло, папір, пляшки, компост та решта) повинні регулярно виноситися протягом тижня в контейнери на вулиці.
 |
| Кухня |
 |
| Та інша її сторона |
«Мій дім – моя фортеця», в гуртожитку ж дім – це ваша кімната. Це особистий простір, на який ніхто не має права сіпатися без вашого відома й дозволу, поки ви тут офіційно живете. Кімнати ж німецьких гуртожитків бувають дуже різні. Починаючи від мінімальної наявності вмивальника, дзеркала, шафи, ліжка, столу та книжкової полиці, та закінчуючи особистою, зведеною з кімнатою, повноцінною ванною кімнатою та маленькою кухнею з холодильником та плитою на 2 комфорки. Але навіть у випадках з мінімальним набором меблів в кімнаті, її площа +- дорівнює площі кімнати українського гуртожитку, де щоправда в Україні живе 4 українця, або 2 азіата. Мені за весь час життя в українсьому гуртожитку була цікава математика: 1 азіат = 2 українця. Можна здатися, що у всьому винні гуманні-проазіатські погляди українських гуртожиткоупорядників, які тримають іноземців вище за українців, але шкода, що все там вирішують гроші.
Тож щодо чистоти та фортець. Ваша кімната на вашій відповідальності і чистота в ній теж залежить лише виключно від вас. Можна щодня влаштовувати паті з тарганами чи робити склад скляних пляшок. Це особиста справа кожного і до вас ніхто щотижня не буде приходити з папірцем й вимагати помити кімнату чи блок, інакше ви отримаєте якусь там погану оцінку в якийсь там псевдожурнал. Ніколи не розумів, навіщо те потрібно в українських гуртожитках. В мене це чомусь резонує з ідеєю відмічання студентів, які не прийшли на пару. Думаєте він не знає, що в нього зараз пара чи що в кімнаті залишилась гора невипраних шкарпеток? Студент – це не дошкільник, якого потрібно виховувати чи тиснути на нього, бо як показує життя й навчання в ЄС, без тієї всієї марудної справи з контролем, до якого всі вже звикли, можна легко обійтись. Єдина річ, яку вимагають тут, це щоб кімната була в такому ж стані, в якому вона потрапила до вас, інакше страждає ваш Kaution. Kaution – це простими словами задаток за кімнату й становить він зазвичай 2-3 місячні плати за кімнату, які потрібно заплатити орендарю перед заїздом. У випадку, якщо відбулася певна деформація кімнати й на разі можна спілкуватися із сусідом через дірку в стінці чи від коридору вас відділяє тепер лише простирадло замість дверей, то Kaution можуть повернути лише частково або не повернути зовсім.
Гроші завжди були хорошим стимулятором для людей, особливо якщо вони їхні й чесно зароблені, а зараз не гріють кишеню. Тому зазвичай студенти намагаються навести максимальну красу перед тим, як виїжджати з кімнати, що автоматично відкидає потребу в контролі з перевірками. Я би радив тим студентам вчитися й не витрачати час на совкові приколи. З цієї ж опери відпрацювання практики в українсьокому гуртожитку, коли необхідно прополоти квіти чи винести шафу на 100500 поверх, при чому кожен повинен зробити якусь таку хорошу справу за кожен місяць свого життя в гуртожитку. Така собі совковість, яка вже 22 роки тягнеться через незалежну Україну, зі своїми типу добровільними роботами. Але якщо ви їх не зробите, матимете проблеми...і так-так, звісно ж питання в грошах, яких немає (бо всі пішли на Межигір’я :) ), а студенти – це дешева робоча сила.
Повертаючи назад вектор розповіді у напрямку житла в Німеччині. Ще існують важливі терміни, які виникають у разі пошуку житла, на які особливо я би радив звертати увагу пошукачів. Kaltmiete - плата лише за голу житлову площу та стіни. Nebenkosten – додаткова плата за опалення, воду, електроенергію і т.д. Та Warmmiete = Kaltmiete + Nebenkosten, тобто в ціну за житло вже врахована житлова площа + всі послуги. Але ще зазвичай часто в Warmmiete не входить плата за телефон та кабельне телебачення, яке впринципі студенту ні до жондого місця не підходить і його можна просто відключити. Тому якщо бачите низьку ціну в кльовому районі міста, перевірте чи то часом не Kaltmiete.
Приблизно десь такий вигляд має німецьке гуртожицтво у порівнянні Бонн-Аахен та Німеччина-Україна. Звичайно тут не всі відповіді на всі запитання життя, а лише суб'єктивне бачення однієї людини. Не більше і не менше. Сподіваюсь хтось з вищенаписаного знайде для себе щось нове та цікаве.
P.S.
Ще одне питання, з яким я нещодавно стикнувся, яке вже не має відношення до гуртожитків, але можливо воно буде теж комусь корисним в майбутньому, це питання наявності лише області народження в закордоному паспорті українців, а не міста. Німцям, та й зрештою у всьому ЄС, насправді всеодно, в якій області ви народились, адже вони скрізь запитують місто й щоразу доводиться пояснювати, що то є область, а в ній є ось таке місто і там я вперше вдихнув повітря, коли отримав життя. Чому б паспортним столам не змінити область на місто й не полегшити життя, зекономивши українцям час? Але відповідь, мабуть, все ж криється в лінивості підході, адже областей всього 25, до того ж існують міста, які мають однакову назву і чиновники, мабуть, бояться, щоб, не дай Бог, Миколаїв не пішов на Миколаїв, а Первомайськ на Первомайськ.
No comments:
Post a Comment